| guestUA | Дата: Неділя, 06.05.2012, 23:39 | Повідомлення # 1 |
|
Рядовий
Група: Адміністратори
Повідомлень: 2
Статус: Offline
| Як мати, щиро любляча своє чадо я доклала максимум зусиль і коштів, щоб відправити свого сина вчитися в єврозону. Я щиро керувалася найкращими спонуканнями, бачачи наше життя в цій країні. Хотілося кращого для дитини. Я була готова до того, що залишуся в цій країні одна, без нього, переконуючи себе, що ТАК ТРЕБА. Минуло вже 2 місяці, як він студент в Польше.Був момент, коли він написав в скайпі, що дуже нудьгує і хоче кинути навчання і повернутися домой.Ему адже тільки 17 років! Але я вмовила його не робити цього. Зараз я спостерігаю, як змінюється моя дитина, як міняють його характер абсолютно чужі люди (і зовсім не впевнена, що ці зміни в кращу сторону) і питаю себе: а чи потрібна була ця жертва? А чи вийде у нього виправдати мої надії? Або я ніколи не пробачу собі цього "сильного" рішення? Відчуваю, що син віддаляється від мене. Може так і повинно бути? І це просто він дорослішає? Буду рада почути мам, діти яких теж вчаться за кордоном.
|
| |
| |
